Проблеми сучасного підручника

ДИДАКТИЧНІ ФУНКЦІЇ ШКІЛЬНОГО ПІДРУЧНИКА У ФОРМУВАННІ ЧИТАЦЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ ЯК ЧИННИК УСПІШНОЇ САМОРЕАЛІЗАЦІЇ В СУЧАСНОМУ СУСПІЛЬСТВІ

Олена Барановська — 2024-12-31

У статті актуалізовано проблему впливу рівня сформованості читацької компетентності старшокласників на ймовірність досягнення ними реальних життєвих та навчальних цілей. Розглянуто можливості підручника як «компаса навчання», здатного націлити старшокласників на формування життєвої траєкторії з розумінням вимог та можливостей оточуючого середовища. Зауважено, що актуальність проблеми для українського суспільства стає очевидною на тлі світової тенденції згасання культури читання, зниження рівня читацької грамотності в цілому та критичного аналізу великого потоку інформації різної якості. Розглянуто міжнародний досвід сформованості наскрізних умінь та читацької грамотності старшокласників. Аналіз й узагальнення здобутків педагогіки і педагогічної психології дозволив зробити припущення, що знижений рівень читацької компетентності у старшокласників негативно впливає на їх здатність досягати успіху в навчанні та в майбутньому професійному житті, що ставить під загрозу їх конкурентоспроможність на ринку праці. Зосереджено увагу на компетентнісно орієнтованому спрямуванні навчального процесу в старшій школі та його відображенні в змісті шкільного підручника. Акцентовано на тому, що підвищенню ефективності сучасного підручника сприяє адаптування його змісту й методичного апарату до вимог європейського освітнього простору, залучення молоді до участі в сучасних проєктах, які сприятимуть активному пошуку відповідей на запитання про своє місце у суспільстві та світі. Визначено напрями формування особистості сучасного випускника засобами підручника як майбутнього активного члена соціуму та перетворювальної життєвої сили: компетентний читач; грамотний користувач в інформаційному просторі; ефективний командний комунікатор; свідомий громадянин України.

СПОСОБИ УПРАВЛІННЯ НАВЧАЛЬНО-ПІЗНАВАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Надія Бібік — 2024-12-31

Стаття присвячена висвітленню проблеми педагогічного управління в шкільній освіті як системного явища в аспекті характеристик структурних елементів, а також функцій учасників управління. Визначено види педагогічного управління: адміністративне, демократичне, бюрократичне, розкрито їх особливості щодо регламентації діяльності, створення умов для залучення виконавців, їхньої взаємодії. Установлено дискусійність питань щодо дидактично обґрунтованого розподілу функцій між учителем і учнями з метою досягнення мети навчання. Окреслено різні підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів. Конкретизовано зміст прямого і непрямого способів управління, охарактеризовано розвиток пізнавальної діяльності молодших школярів як об’єкта педагогічного управління.

СТАНОВЛЕННЯ ІНФОРМАТИКИ ЯК ШКІЛЬНОГО ПРЕДМЕТА В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

Наталія Богданець-Білоскаленко — 2024-12-31

У статті визначено, що передумовами для розроблення змісту і методики навчання інформатики в загальноосвітній школі став перехід суспільства до інформаційної парадигми. Швидкі темпи зростання інформації, комп’ютеризації всіх галузей життя, доступність використання інформаційних ресурсів глобалізованого світу зумовили необхідність підготовки людини до життя в умовах інформаційного суспільства. Це стало імпульсом для становлення і розвитку інформатики як навчального предмета, що відбувається динамічно та синхронно з розвитком самої інформатики як науки.

Це спричиняє зміни мети, завдань, а отже, і змісту та методики навчання інформатики в закладах загальної середньої освіти. Прикметною ознакою змісту навчання інформатики є його швидка зміна, оскільки програмне забезпечення зазнає постійного оновлення і вдосконалення. Аналіз змісту модельних програм показав, що всі вони побудовані на засадах Державного стандарту базової середньої освіти, реалізують вимог компетентнісного, діяльнісного підходів до навчання.

Як засвідчує освітня практика, на різних часових етапах інформатику вивчали учні різних вікових категорій. Останнім часом простежується тенденція до зниження віку здобувачів освіти, що зумовлено потребами сучасного інформаційного суспільства. До тенденцій уналежнено також міжпредметність навчання, що уможливлює використання учнями знань, здобутих на уроках інформатики, у процесі навчання інших предметів і за межами школи. На основі аналізу наукових студій визначено пріоритетні функції інформатики в закладах загальної середньої освіти: світоглядну, когнітивну, розвивальну, виховну, рефлексійну, що зумовлено інтегративним характером змісту предмета, його метою і завданнями.

Інформатика як шкільний предмет спрямована на розширення й поглиблення знань, умінь і навичок, необхідних для успішного навчання, подальшої професійної діяльності, розвитку світогляду учнів. Маркерами успішного навчання інформатики є вміння учнів навчатися, здобувати інформацію, саморозвиватися, самореалізовуватися в умовах інформаційного суспільства.

ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВ’ЯЗБЕРЕЖУВАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ЗА ДОПОМОГОЮ МАТЕМАТИЧНИХ ЗАДАЧ

Дарина Васильєва — 2024-12-31

У статті показано, що в процесі навчання математики можна сприяти формуванню в учнів та учениць не лише предметних компетентностей, а й ключових, зокрема здоров’язбережувальної компетентності. Розглянуто математичні задачі з теми «Відсотки», які можна пропонувати розв’язувати учнівству, щоб сприяти формуванню в них цінності здорового способу життя. Проаналізовано вплив цих задач на формування уявлень учнів про здоровий спосіб життя.

У статті наведені дані проведеного опитування учнів та вчителів. Виявлено, що в процесі розв’язування спеціально дібраних математичних задач, створюються умови для зацікавлення учнів фактами про здоровий спосіб життя, що в подальшому впливає на формування в них відповідних цінностей та змін моделей поведінки. Вкраплення таких здач у навчальний процес впливає на ставлення учнів до математики, на атмосферу у класному колективі, а також здійснює певний вплив на вчителів та батьків.

Показано на прикладі однієї теми, що математика має значний аксіологічний потенціал.

ГЕЙМІФІКАЦІЯ ЯК ІНТЕРАКТИВНИЙ ЗАСІБ НАВЧАННЯ МАТЕМАТИКИ

Вікторія Волошена — 2024-12-31

У сучасному освітньому середовищі вкрай необхідно впроваджувати інноваційні методи підвищення активності учнів та покращення результатів навчання. У цьому дослідженні проведено детальний аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури для аналізу ефективності та окремих аспектів гейміфікації в шкільній освіті, зокрема на уроках математики.

Гейміфікація уможливлює пошук спільної мови з сучасними дітьми, які звикли грати в комп’ютерні ігри та спілкуватися в соціальних мережах, організовуючи активне освітнє середовище, забезпечуючи різноманітні форми інтегрованого навчання на основі базових компетентностей. Зазначено, що гейміфікація – освітня технологія, яка швидко розвивається та має позитивний вплив на успішність учнів. Попри накопичений великий досвід використання гейміфікації в освіті, він недостатньо активно використовується вчителями математики у своїй професійній діяльності. Частково це пов’язано через не розуміння і небажання самих вчителів, а також недостатню розробленість дидактичних та методичних розробок. Наявні проблеми зниження якості математичної підготовки учнів, політична та економічна ситуація в країні вимагають розвитку інтерактивних технологій навчання учнів, зокрема, при змішаному та дистанційному навчанні. Тому впровадження гейміфікації допоможе вчителю мотивувати дітей та залучати їх до навчального процесу, розвиваючи різні розумові навички; дозволить дітям навчатися в інтерактивному середовищі, де вони зможуть практикуватися, робити помилки та виправляти їх тощо.

Проте важливо зазначити, що гейміфікація не повинна повністю замінювати традиційні методи навчання. Результати показують, що комбінований підхід із використанням традиційних та інноваційних методів може краще задовольнити різні потреби учнів. Тому гейміфікація може бути потужним інструментом в арсеналі вчителів, які прагнуть модернізувати навчальний процес та підвищити якість викладання математики. Уведення ігрових елементів у навчальну програму не тільки допомагає учням покращити академічну успішність, але й допомагає їм розвинути такі важливі навички, як критичне мислення та вирішення проблем. Важливо продовжувати дослідження в цій галузі, щоб максимально використовувати гейміфікацію в освіті та підтримувати високі стандарти навчання відповідно до світових тенденцій.

СВІТОЧІ УКРАЇНСЬКОЇ МЕТОДИКИ НАВЧАННЯ: ІДЕЇ РОЗВИТКУ ШКІЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ ОСВІТИ ТА СУЧАСНОГО ПІДРУЧНИКОТВОРЕННЯ У НАУКОВІЙ СПАДЩИНІ ПРОФЕСОРА Є.В. КОРШАКА

Микола Головко — 2024-12-31

У статті проаналізовано ідеї розвитку шкільної фізичної освіти та сучасного підручникотворення у творчій науковій спадщині видатного українського вченого, методиста-фізика, вчителя, професора Є.В. Коршака.

Досліджено, що в науковому доробку видатного вченого чільне місце займає ідея удосконалення навчального експерименту як фундаментального складника шкільної фізичної освіти, чинника забезпечення її якості, основи інноваційних методичних систем навчання фізики.

Показано перспективність розроблених методистом підходів щодо розширення дидактичних функцій шкільного фізичного експерименту, застосування принципу диференціації у процесі його реалізації та різнорівневих експериментальних завдань, оптимального та науково обґрунтованого поєднання з іншими дидактичними засобами, зокрема, інформаційно-комунікаційними.

Відзначено роль ученого в розробленні процедур стандартизації змісту шкільної фізичної освіти, освітніх стандартів, навчальних програм з фізики та актуальності підходів щодо його трансформації на засадах особистісно орієнтованого та розвивального навчання для Нової української школи.

Акцентовано увагу на визначальному внеску Є.В. Коршака як автора декількох поколінь інноваційних навчальних книжок фізика для здобувачів загальної середньої освіти у розвиток сучасного підручникотворення та перспективах використання досвіду створення функціонального дидактичного забезпечення освітнього процесу з фізики в сучасних умовах.

Визначено доцільність здійснення подальших історико-методичних досліджень науково-педагогічної творчої діяльності професора Є.В. Коршака та їх уведення до наукового обігу теорії і методики навчання фізики та освітньої практики.

ПІДРУЧНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ЗАСІБ АКТИВІЗАЦІЇ ДОСЛІДНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

Ніна Голуб — 2024-12-31

У статті схарактеризовано підручник української мови як засіб активізації дослідницької діяльності учнів. Зокрема методом анкетування вчителів із різних регіонів України визначено проблемні аспекти організації дослідницької роботи на уроках української мови. Обґрунтовано, що підручник є потужним засобом активізації дослідницької діяльності учнів.

Опрацювання психологічних студій дало підстави для висновків, що залучати учнів до елементів дослідження доцільно з 5 класу, поступово ускладнюючи завдання, використовуючи міжпредметні зв’язки; що дослідницька діяльність на уроках української мови уможливлює залучення учнів до глибшого пізнання шляхом відкриттів через використання низки завдань, що передбачають певні процедури, зокрема виявлення проблеми, з’ясування, уточнення інформації за допомогою запитань, формулювання припущень, планування навчальної діяльності, пошук інформації (накопичення фактів), аналіз і синтез зібраної інформації, перевірка гіпотези, формулювання висновків, оформлення та презентацію результатів, рефлексію.

Теоретичні положення ілюстровано прикладами зі сторінок авторських підручників, що засвідчують системність і динаміку активізації дослідницької діяльності учнів в авторських методиках, апробованих у низці закладів загальної середньої освіти України. У підсумку окреслено проблеми майбутніх наукових розвідок, перспективних і важливих для української лінгводидактики.

САМООЦІНЮВАННЯ І ВЗАЄМООЦІНЮВАННЯ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Ігор Горошкін — 2024-12-31

У статті порушено проблему оцінювання навчальних досягнень учнів гімназії на уроках іноземної мови. На основі аналізу літератури зроблено висновки: посилення уваги науковців і практиків до проблеми оцінювання результатів навчальної діяльності спричинило упровадження освітньої реформи Нова українська школа, що утвердила зміни в змісті, методиках навчання; більше уваги приділено самооцінюванню і взаємооцінюванню в початковій школі, тоді як у 5‒9 класах з приводу оцінювання виникає багато запитань і дискусій; науковці здебільшого розглядають самооцінювання і взаємооцінювання як ефективний інструмент підвищення активності учнів, формування в них відповідальності за власні результати. Крім того, встановлено, що проблемі самооцінювання приділено значно більше уваги, ніж взаємооцінюванню, яке перебуває на периферії дослідницьких пошуків.

Уточнено семантичне наповнення понять самооцінювання і взаємооцінювання. Самооцінювання визначено як процес формування мотиваційної сфери особистості, оскільки учень має змогу оцінити себе, порівняти свої результати з результатами інших, побачити свої сильні і слабкі сторони, тобто уможливлює констатування факту «що я знаю і вмію сьогодні, чи достатньо мені цих знань і вмінь?» Взаємооцінювання потлумачено як спосіб оцінювання навчальних досягнень, спрямований на перевірку, аналіз та оцінювання роботи однокласників чи однокласниць за певними критеріями, що передбачає діалогову взаємодію й обов’язковий зворотний зв’язок.

Схарактеризовано організацію самооцінювання і взаємооцінювання на уроках іноземних мов у 7‒9 класах.

Наголошено, що систематичне впровадження самооцінювання і взаємооцінювання на уроках іноземних мов формує в учнів увагу, самостійність, уміння самоконтролю, почуття відповідальності.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПІДТРИМКА УЧНІВ ПІД ЧАС ВІЙНИ: ОСОБЛИВОСТІ ТА ВАЖЛИВІСТЬ ДЛЯ ДІТЕЙ, ЯКІ ЗАЗНАЛИ ВТРАТ

Антоніна Данко — 2024-12-31

Гармонійний розвиток особистості, здатність адаптуватися до стресових ситуацій, успішна соціалізація та навчальна діяльність є складовими підготовки майбутнього покоління. Психологічно-педагогічна підтримка студентів відіграє значну роль у цих процесах, оскільки саме на етапі середньої освіти дитина ще не має сформованої психіки, чіткого світогляду та знаходиться лише на початку своєї траєкторії особистісного розвитку. Вчитель відіграє роль помічника в цьому процесі. Умови війни ставлять серйозні виклики перед дітьми в Україні, багато з яких вже зіткнулися з втратами, чи то матеріальними, чи то втратою близької людини. Школи є одними з найбільш стабільних соціальних інститутів, а психологічно-педагогічна підтримка учнів у період війни є фундаментальним елементом навчального процесу в сучасних реаліях, має велике практичне значення в роботі з дітьми в Україні та їх психологічно-емоційному відновленні, що підкреслює важливість дослідження цього питання.

Ця наукова стаття є авторським дослідженням сутності та значення, характерних рис, інструментів психологічно-педагогічної підтримки учнів, що розвиваються в умовах збройного конфлікту та зазнали втрат від війни в Україні. Для реалізації дослідження використовувались методи аналізу, порівняння, абстрагування та узагальнення.

У роботі визначено сутність психологічно-педагогічної підтримки учнів, яку можуть реалізувати заклади загальної середньої освіти, представлені вчителями, психологами та соціальними працівниками, характеристика такої підтримки та її важливість для дітей, світогляд яких лише формується і особливо вразливий до впливу війни та втрат, які супроводжують збройний конфлікт. Автори дослідили психологічно-педагогічну підтримку в двох контекстах: як процес пошуку та виявлення психологічних проблем у дітей, які зазнали втрат від війни в Україні, а також як набір заходів, спрямованих на опрацювання проблем дитини, корекцію її поведінки та попередження впливу шоку на особистісний ріст, фізичний та інтелектуальний розвиток, комунікативні навички тощо. На основі вивчення цих аспектів автори зосередилися на прикладній ролі психологічно-педагогічної підтримки в школі та проаналізували кілька практичних способів забезпечення психологічно-педагогічної роботи з учнями, які зазнали втрат під час війни.

ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ВИВЧЕННЯ 3D-МОДЕЛЮВАННЯ В ЗАКЛАДАХ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

Анна Деркач — 2024-12-31

У статті вказано на важливості вивчення тривимірного моделювання в змісті шкільного курсу інформатики, оскільки наразі це один із найбільш розвинутих та перспективних напрямів розвитку інформаційних технологій, який широко використовується в багатьох галузях людської діяльності, науці, виробництві, медицині тощо. Вивчення 3D-моделювання в школі має позитивний вплив на активізацію пізнавальної діяльності учнів, підвищення мотивації до навчання, розвитку просторової уяви та критичного мислення, і, зрештою, формування сучасного світогляду в умовах інформаційного суспільства.

На основі порівняльного аналізу навчальних програм з інформатики описано сучасний стан вивчення 3D-моделювання в українських закладах загальної середньої освіти. Наведено порівняльну таблицю змістових одиниць теми «3D-моделювання» в курсі інформатики в гімназії залежно від обраної модельної навчальної програми. Було з’ясовано, що більшість тем, пов’язаних з теоретичними основами створення тривимірних моделей, налаштуванням їх вигляду та дій з ними, створенням тривимірних анімації та основ 3D-друку присутні в кожній програмі. Відмінності у змісті простежуються при вивченні сучасних напрямків застосування тривимірної графіки. Одні автори більше уваги приділяють вивченню технологій 3D-друку, інші – технологій доповненої реальності, треті – голографічних технологій.

У роботі наведено окремі результати проведеного всеукраїнського опитування вчителів інформатики щодо вивчення 3D-моделювання в школі. З проведеного опитування видно, що більшість респондентів-вчителів вважає вивчення тривимірного моделювання невід’ємною частиною шкільної інформатичної освіти, і вважають що вивчатися воно має саме в змісті предмету «Інформатика». На основі проведеного дослідження стану вивчення 3D-моделювання в українських загальноосвітніх школах, та всеукраїнського опитування вчителів, запропоновано перелік тем, обов’язкових для ефективного навчання комп’ютерному моделюванні в школі.

ЕЛЕМЕНТИ МУЗЕЙНОЇ ПЕДАГОГІКИ В НАВЧАЛЬНО- МЕТОДИЧНОМУ ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ОСВІТНЬОГО ПРОЦЕСУ

Оксана Зуєвич — 2024-12-31

Музейна педагогіка дедалі більше визнається як трансформаційний підхід у сучасній освіті, що пропонує широкі можливості для поліпшення викладання та навчання шляхом включення культурних, історичних та експериментальних вимірів у навчальний процес. Ця стаття досліджує інтеграцію елементів музейної педагогіки в навчально-методичну базу сучасного освітнього процесу, підкреслюючи її потенціал для розвитку критичного мислення, міждисциплінарного розуміння та особистісного розвитку. Використовуючи унікальні ресурси музеїв – артефакти, експонати та інтерактивні виставки – педагоги можуть створювати цікаві, орієнтовані на учня навчальні програми, які долають розрив між теоретичними знаннями та їх практичним застосуванням.

У дослідженні розглянуто ключові принципи музейної педагогіки, її історична еволюція та роль у вирішенні сучасних освітніх викликів, таких як інклюзивність, цифрова трансформація та потреба в можливостях навчання впродовж життя. Спираючись на якісні та кількісні методології, зокрема тематичні дослідження, інтерв'ю з освітянами та дані експериментальних освітніх програм, дослідження висвітлює ефективність музейної педагогіки в поліпшенні результатів навчання, мотивації учнів та культурної грамотності.

Результати свідчать, що інтеграція музейної педагогіки в навчальну програму сприяє активній участі та створює середовище, у якому учні можуть долучитися до різних культурних та історичних контекстів. Однак дослідження виявляє бар'єри, такі як обмежений доступ до музейних ресурсів, недостатня підготовка педагогів і потреба в адаптованих рамках, які б відповідали різним освітнім умовам. Висновки дослідження містять рекомендації щодо впровадження музейної педагогіки в освітні стратегії та розвитку партнерських відносин між школами та музеями з метою посилення її впливу.

У статті розглянуто роль музейної педагогіки в контексті навчально-методичного забезпечення сучасної освіти. Аналізуючи її основні принципи, нещодавні досягнення та практичні реалізації, дослідження має на меті продемонструвати, як музейна педагогіка може сприяти створенню інклюзивного, цікавого освітнього середовища майбутнього.

ЗАСТОСУВАННЯ КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ ПРО КОЛІР З ПРОФІЛЬНИХ ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИХ ВИДАНЬ ДЛЯ СПЕЦІАЛЬНОСТІ «ДИЗАЙН СЕРЕДОВИЩА»

Любов Ільницька — 2024-12-31

Значний обсяг знання з «Кольорознавства» розмежовується на профільні висхідні згідно із освітньо-мистецькою спеціалізацією. Проте загальний напрямок відкриття перед студентською аудиторією площини кольору в історико-культурологічному плані залишається малодослідженим і не застосованим у навчальному процесі компонентом. Зрештою, прямий підхід до розкриття колірної специфіки актуалізується в освітньо-практичному напрямкові роботи. Пошуки світової динаміки впровадження стилістичних розгалужень колірного різноманіття залишається дилемою варіативно-розбіжних версій, що не призводять до уніфікованого ставлення в предметному підкресленні планомірного входження до міжнародних орієнтирів ставлення до кольору як до універсального зовнішнього показника культурно-історичних змін. Наявні лише поодинокі та почасти дотичні вітчизняні педагогічні розробки з кольорознавства, тому існує потреба ретельніше вивчити західний «історико-енциклопедичний досвід» накопиченого культурологічного матеріалу, який доцільно адаптувати до навчального осягнення колірні істини, зокрема і для вкрай потрібної для відновлення країни спеціальності «Дизайн середовища».

ВИМОГИ ДО СУЧАСНОГО ПІДРУЧНИКА З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ ТА МЕДІАГРАМОТНОСТІ УЧНІВ

Ірина Ільчук — 2024-12-31

У статті розкрито основні вимоги до сучасного підручника з іноземної мови, спрямованого на розвиток критичного мислення та медіаграмотності учнів. Розкрито сутність понять «критичне мислення» та «медіаграмотність», їхню структуру, принципи та умови організації навчання для їх розвитку. Обґрунтовано важливість інтеграції цих двох понять у процес навчання іноземних мов, враховуючи виклики сучасного інформаційного суспільства. На основі аналізу науково-методичної літератури з теми дослідження окреслено підходи до розвитку критичного мислення та медіаграмотності у їхньому взаємозв’язку, що їх варто втілити у концепції сучасного підручника: дискусійно-аналітичний; проблемно-орієнтований підхід; кейс-метод; проєктний підхід; модель критичного читання та письма; когнітивно-евристичний; рефлексивно-оцінювальний; інтерактивно-технологічний підходи.

Врахування розкритих сутнісних характеристик понять «критичне мислення» та «медіаграмотність», принципів, умов та підходів до їх розвитку в процесі навчання, беручи до уваги специфіку побудови змісту підручника з іноземної мови, виокремлено вимоги до підручника з іноземної мови для розвитку критичного мислення та медіаграмотності учнів, що стосуються його структури, добору та викладу навчального змісту, системи вправ та завдань. Серед ключових критеріїв: структурована подача матеріалу відповідно до принципів технології розвитку критичного мислення; добір текстів з різних джерел, тематики, змісту, у тому чисті медіатекстів; наявність вправ для аналізу та створення медіатекстів на основі стратегій розвитку критичного мислення; особлива методика викладу навчального змісту, що передбачає активну роль учня у конструюванні власних знань; організація співпраці та взаємодії учнів на засадах партнерства у навчанні; використання цифрових інструментів для навчання та вправляння у вміннях мислити критично та орієнтуватися у просторі медіа.

Зазначено, що ці вимоги можуть бути використані як критерії при розробці підручників та навчально-методичних матеріалів, а також у процесі оцінювання чинних і майбутніх навчальних посібників.

РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ ЗМІСТОВОЇ ЛІНІЇ «РОБОТА З ДАНИМИ» У ПІДРУЧНИКАХ МАТЕМАТИКИ ДЛЯ ПЕРШОГО ЦИКЛУ НУШ

Наталія Листопад — 2024-12-31

У статті проаналізовано реалізацію завдань змістової лінії «Робота з даними» у підручниках математики для 1 і 2 класів, які мають повне державне фінансування. Узагальнені результати кількісних характеристик підручників відображені в таблицях
і діаграмах. Встановлено, що автори підручників, дотримуючись вимог Типової освітньої програми, включили завдання, які передбачають читання і заповнення таблиць та читання стовпчастих діаграм. Кількісний аналіз дає змогу стверджувати, що підручники містять низький відсоток таких завдань у порівнянні із відсотковим співвідношенням завдань у моніторинговому дослідженні TIMSS. Зроблено висновок про те, що до чинників, які впливають на рівень реалізації завдань, належать такі: залежність контенту завдань на роботу з даними від матеріалу інших змістових ліній; порівняно невеликий обсяг змісту навчального матеріалу, який характерний для І циклу навчання у початковій школі; санітарно-гігієнічні норми, які містять обмеження щодо обсягу та шрифту підручників. Результати дослідження будуть корисними авторам під час розроблення підручників, оскільки в даний період актуальним є оновлення навчального забезпечення. У статті наголошується, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми реалізації завдань змістової лінії «Робота з даними». Перспективи подальших досліджень полягають в аналізі підручників для другого циклу початкової освіти, розробленні методичних настанов щодо формування у молодших школярів умінь роботи з інформацією, забезпеченні наступності із базовою школою.

ВІЗУАЛЬНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ЯК КОНЦЕПТ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА ІСТОРИЧНОЇ ОСВІТНЬОЇ ГАЛУЗІ

Юлія Малієнко — 2024-12-31

У статті розкрито поняття «візуальна компетентність», обґрунтовано актуальність її формування в учнів / учениць загальноосвітніх шкіл. Поняття «візуальна компетентність» розглянуто в контексті громадянської та історичної освітньої галузі, схарактеризовано як поліфункціональне, інтегративне поняття-концепт, що акумулює різні освітні показники і методики. Зазначено, що візуальна компетентність – це здатність учнів / учениць використовувати візуальну інформацію для того, щоб пізнавати, осмислювати, унаочнювати минуле / сучасність / зв’язок між ними та набувати особистісні практики, засновані на знаннях, уміннях, ціннісних орієнтирах і досвіді. Пізнання дитиною багатовимірності історії, формування в неї візуальної компетентності модифікуються в освітню синтезу, що в ній взаємодіють міждисциплінарні уміння та когнітивна, емоційна і психомоторна діяльність дитини. Авторкою проведено порівняльний аналіз структурних одиниць візуальної компетентності, запропонованих українськими й зарубіжними вченими, який засвідчив суголосність основних компетентнісних ідей: активна, інтерактивна, дослідницька діяльність учнів / учениць, розвиток умінь, самостійність, комунікативність. Згідно з Державним стандартом базової середньої освіти вимоги до обов’язкових результатів навчання учнів у громадянській та історичній освітній галузі визначено на основі компетентнісного підходу. Відповідно до цього у статті розроблено шляхи формування візуальної компетентності в особистості. Обраний авторкою компетентнісний вимір візуалізації дає змогу розкрити її потенціал у контексті вимог Державного стандарту базової середньої освіти (далі – ДСБСО), НУШ, нового етапу підручникотворення. На думку дослідниці, брак візуальних освітніх студій увиразнив необхідність створення нового науково-методичного ресурсу для ефективного формування в учнів / учениць візуальної компетентності засобами історико-громадянознавчих предметів і курсів.

ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ПІДХІД ДО ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ПОВСЯКДЕННОСТІ

Петро Мороз — 2024-12-31

У статті розкриваються особливості дослідницького підходу до вивчення історії повсякденності на прикладі шкільного курсу всесвітньої історії для 7 класу. Стаття містить огляд наукових праць, присвячених як дослідженню історії повсякденності, так і методиці її викладання на уроках історії.

На думку авторів, інтеграція історії повсякденності в освітній процес дає змогу учням не лише вивчати події минулого, але й занурюватися у повсякденне життя людей різних епох: їхній побут, традиції та систему цінностей. Зазначено, що такий підхід сприяє формуванню в учнів більш глибокого й багатовимірного сприйняття історії, розвиває в них навички критичного мислення та здатність аналізувати історичні процеси через призму досвіду пересічних людей.

Найбільш ефективним методом вивчення історії повсякденності визнано дослідницький підхід, який активізує участь учнів у процесі пізнання минулого, розвиває в них навички самостійного пошуку та аналітичного опрацювання інформації. Автори також наголошують на важливості врахування особливостей розвитку сучасних учнів, які належать до цифрового покоління. Акцентовано, що використання візуальних джерел, цифрових інструментів та інтерактивних методик сприяє підвищенню зацікавленості учнів та стимулює їх до діалогу й співпраці.

Запропонована авторами класифікація дослідницьких завдань має на меті урізноманітнити освітній процес, охопити різні аспекти історії повсякденності й підходи до їх вивчення. На прикладі курсу «Всесвітня історія, 7 клас» наведено зразки дослідницьких завдань різного типу, які можуть бути використані в освітньому процесі. Зазначено, що запропоновані види дослідницьких завдань дадуть змогу учням досліджувати історію повсякденності в цікавому форматі, зокрема, інтерактивному, що сприятиме підвищенню ефективності навчання.

Наголошується, що проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів розглянутої проблеми, а перспективи подальших розвідок пов’язані з розробленням методики використання цифрових інструментів та ресурсів під час вивчення історії повсякденності в закладах загальної середньої освіти.

ПІДРУЧНИК ГЕОГРАФІЇ ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЄКТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ БАЗОВОЇ ОСВІТИ В ІСТОРИКО-МЕТОДИЧНОМУ КОНТЕКСТІ ТА ПРІОРИТЕТАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Світлана Науменко — 2024-12-31

У статті акцентовано увагу на проблемі використання сучасного підручника географії як ефективного засобу організації проєктної навчально-пізнавальної діяльності здобувачів базової середньої освіти. На основі історико-методичного аналізу особливостей реалізації методу проєктів в історії вітчизняної шкільної географічної освіти, обґрунтовано, що ключовим чинником результативної реалізації технології проєктної діяльності є спрямування освітнього процесу на пізнання та дослідження учнями навколишнього світу, природи та суспільства засобами географії з урахуванням інтересів і пізнавального досвіду здобувачів освіти.

Актуалізовано доцільність вивчення, узагальнення та використання науково-методичної спадщини української методики навчання географії із метою вироблення ефективних механізмів трансформації освітнього процесу з географії в Новій українській школі та створення сучасних підручників.

Проаналізовано потенціал чинних підручників географії, що використовуються в освітньому процесі, щодо організації проєктної діяльності в закладах загальної середньої освіти та запропоновано напрями вдосконалення навчальної книжки у контексті змістового наповнення й розширення функціональності методичного апарату.

Визначено можливості контекстних завдань сучасного підручника географії у формуванні в учнів навичок роботи в групі та підготовки до проєктної діяльності. Показано, що такі завдання, як і сама проєктна діяльність, допомагають учням усвідомити практичне значення географії як науки і навчального предмета та зв’язок з іншими природничими науками, мотивують їх до активної навчально-пізнавальної діяльності, розвивають уміння аналізувати, формулювати проблему та добирати альтернативні шляхи її розв’язання, робити узагальнення та висновки, використовувати географічні знання у повсякденному житті.

ПРОЄКТУВАННЯ КОМПОНЕНТІВ ПІДРУЧНИКА ФІЗИКИ В УМОВАХ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ

Лідія Непорожня — 2024-12-31

У статті актуалізовано проблему розроблення підходів до проєктування структури та змісту підручника фізики базового рівня в контексті фізики Нової української школи, виходячи до вимог Державного стандарту базової середньої освіти та розроблених на його основі модельних навчальних програм. Проаналізовано досвід та особливості реалізації фізичного складника природничої освітньої галузі. Акцентовано увагу на необхідності дидактико-методичного обґрунтування змісту підручника фізики в контексті формування компонентів природничо-наукової компетентності як динамічної комбінації природничих знань, умінь, навичок, ставлень, способів мислення, поглядів, цінностей, інших особистих якостей, які можна ідентифікувати, виміряти й оцінити. Розглянуто напрями подальшого удосконалення підручника з фізики з метою розвитку якостей, які особа здатна продемонструвати після завершення освітньої програми й застосувати в подальшій навчальній або професійній діяльності. Визначено й описано структурні складові характеристик навчальної діяльності модулів як окремих змістових одиниць підручників з фізики. Запропоновано критерії оцінювання творчих, індивідуальних та групових
завдань, що мають на меті сприяти підготовці учнів до формувального, поточного й підсумкового оцінювання відповідно до вимог нового стандарту.

ДИДАКТИКО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ В УЧНІВ 7–9 КЛАСІВ ГІМНАЗІЙ

Олександр Пасічник — 2024-12-31

Навчання діалогічного мовлення є однією з найменш розроблених тем у методиці. Практика засвідчує, що тривалий час методична система ґрунтувалася на формуванні в учнів знань про систему мови (лексика, граматика) та умінні формулювати окремі завершені висловлювання, які не задовольняли потреби інтерактивного спілкування повною мірою.

На початку 2000-х рр. відбулося оновлення змісту навчальних програм, де було більш чітко окреслено прагматичну сутність спілкування (мовленнєві функції), а також визначено вимоги до якості діалогічного мовлення. Попри це, розробка системи засобів для навчання діалогічного мовлення залишається складним методичним завданням з огляду на характеристики його протікання в природніх умовах. Так, залежність діалогу від контексту, непередбачуваність його розвитку, особливості реплікування, еліптичність та використання засобів експресії стоять на заваді розробленню стрункої теорії та системи навчання діалогічного мовлення, яка виходила б за межі тренування моделей (так звані drills and patterns).

На переконання автора, в умовах компетентнісної парадигми основу системи засобів навчання діалогічного мовлення у 7-9 класах гімназій мають становити комунікативні ситуації, зміст яких визначається програмовою тематикою. З метою залучення учнів до діалогічної взаємодії необхідно мінімізувати штучність, та «тренувальну» природу діалогів через звернення до значущих особистісних проблем. Проведене автором дослідження засвідчило, що у межах комунікативної методики недооціненим залишалося питання мовної коректності висловлювань, а відтак акцентується на важливості дотримання мовної (зокрема граматичної) точності висловлювань учнів. Окремо зазначається, що правила ведення діалогу в міжкультурному середовищі опосередковані соціокультурними нормами, а тому формування умінь і навичок у цьому виді діяльності має відбуватися в тісній взаємодії з прийнятими у конкретному суспільстві правилам та нормами.

ПРОБЛЕМИ І ТРЕНДИ СТАНОВЛЕННЯ ШКІЛЬНОЇ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ

Лілія Рябовол — 2024-12-31

Констатовано, що становлення шкільної громадянської освіти в європейських країнах триває. Виявлено, що становлення громадянської освіти значною мірою зумовлюється розвитком ідей демократії й демократичними перетвореннями, переглядом сутності громадянства тощо; розроблено відповідну періодизацію. Визначено, що основним недоліком шкільної європейської громадянської освіти є відсутність системного підходу в її організації, так: переважно вона не реалізується як безперервна; не здійснюється необхідна мотивація до вивчення громадянської освіти, не в усіх країнах вона сприймається як важливий навчальний предмет, при тому, що є визначальною у формуванні громадянських та соціальних навичок, наскрізних умінь як активне громадянство тощо; її зміст часто зосереджується на формальних знаннях про інститути влади без належної уваги до цінностей демократії; підсилення потребує практична складова громадянської освіти; навчання громадянської освіти у форматі вибіркових предметів, інтегрованого чи міжпредметного підходу не дає можливості оцінити безпосередньо громадянські знання, вміння й ставлення; не забезпечується повноцінна спеціальна підготовка вчителів громадянської освіти; формальна громадянської освіти реалізується у відриві від неформальної та інформальної громадянської освіти. Встановлено, що тенденціями становлення шкільної європейської громадянської освіти є: поступове розширюється перелік країн, в яких громадянської освіти запроваджується як окремий обов’язковий предмет та збільшується обсяг годин на його вивчення; переглядається зміст громадянської освіти з акцентуацією на цінності демократії і толерантності, загальноєвропейську історію та культуру, різні аспекти функціонування ЄС; підсилюється практична складова громадянської освіти через педагогіку участі; запроваджується спеціалізація вчителя з громадянської освіти тощо.

РЕАЛІЗАЦІЯ КОМПЕТЕНТНІСНОГО ПІДХОДУ В ПРОЦЕСІ НАВЧАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 5‒7 КЛАСАХ

Олеся Слижук — 2024-12-31

У статті узагальнено теоретичні питання, які потребують детального аналізу для ефективного впровадження компетентнісного підходу в сучасній літературній освіті. Здійснено аналіз досліджень українських та зарубіжних учених, спрямованих на подолання труднощів у формуванні ключових компетентностей учнів під час навчання літератури. Визначено основні проблеми формування ключових компетентностей у процесі літературної освіти. Зазначено результати пропедевтичного діагностування проблеми впровадження компетентнісного підходу до навчання української літератури, проведеного співробітниками Інституту педагогіки НАПН України. Зауважено, що актуальність досліджуваної проблеми зумовлена упровадженням Державного стандарту базової середньої освіти та освітніх реформ. Під час аналізу й узагальнення здобутків українських та зарубіжних учених у розробці та впровадженні концепції компетентнісного навчання виявлено аспекти, які потребують детальної наукової розробки

Описано прийоми формування предметної читацької та ключових компетентностей під час навчання української літератури в 5‒7 класах Нової української школи. Визначено споріднені групи прийомів, які сприяють розвитку комплексу наскрізних умінь і аналітичних навичок учнів.

Серед ключових компетентностей виділено ті, що формуються у межах галузі, за допомогою міжгалузевої інтеграції та універсальні, що допоможуть учням успішно функціонувати в динамічному сучасному соціумі.

Виділено принципи реалізації компетентнісного підходу в літературній освіті: індивідуалізацію та диференціацію навчання, зв’язок із реальними життєвими ситуаціями учнів, орієнтацію на розвиток їх креативності та організацію співпраці у виконанні навчальних завдань.

Зроблено припущення, що формуванню предметної читацької і ключових компетентностей учнів 5–7 класів сприятиме методично обґрунтована система компетентнісно орієнтованих запитань і завдань. Розглянуто перспективи їх розробки й апробації в освітньому процесі сучасних закладів загальної середньої освіти.

ІНТЕГРОВАНИЙ ПІДХІД У ВИВЧЕННІ ЗАРУБІЖНОЇ ЛІТЕРАТУРИ В 7 КЛАСІ ЛІЦЕЮ

Валентина Снєгірьова — 2024-12-31

Стаття розкриває основні аспекти інтегрованого підходу у вивченні зарубіжної літератури в 7 класі ліцею з позицій реалізації Державного стандарту базової середньої освіти (2020). Представлено колективну авторську модель читання, сприйняття та інтерпретації художнього тексту на основі інтеграції змісту і методів навчання у підручнику із зарубіжної літератури для 7 класу, спрямовану на опанування учнями та ученицями прийомів аналітичної і творчої діяльності, формування наскрізних умінь і ключових компетентностей.

РОЛЬ БАТЬКІВСЬКИХ ЗБОРІВ У ОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖАВНО-ГРОМАДСЬКОЇ ПАРТНЕРСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ ЗАКЛАДУ ОСВІТИ З РОДИНАМИ УЧНІВ

Наталія Сохань — 2024-12-31

У статті висвітлено питання організації державно-громадської взаємодії між закладом загальної середньої освіти та батьками; розкрито зміст її законодавчо-нормативного забезпечення та закцентовано увагу на нових підходах до організації комунікації, конструктивного діалогу та партнерської взаємодії між закладом, родинами та іншими структурами; представлено результати дослідження щодо особливостей державно-громадської партнерської взаємодії в умовах воєнного стану у закладах освіти, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях і особливості державно-громадської партнерської взаємодії у закладах освіти, які знаходяться на підконтрольній Україні території з метою обґрунтування ролі батьківських зборів; підкреслено, що простежується тенденція значно ширшого залучення до ухвалення управлінських рішень на різних рівнях органів самоврядування учасників освітнього процесу; зроблено висновок, що процес налагодження державно-громадської партнерської взаємодії у закладах загальної середньої освіти є доволі ємним: це і налагодження відкритості спілкування та інформаційної доступності, і підвищення залученості батьків до освітнього процесу, і підтримка громадських ініціатив та благодійність, і партнерство з державними структурами; визначено пріоритетну роль батьківських зборів для налагодження державно-громадської партнерської взаємодії, підвищенні рівня залученості батьків до участі в освітньому процесі, ухваленні управлінських рішень, взаємодії з громадськими організаціями та благодійними фондами в реалізації соціальних проєктів; розглянуто фактори впливу на відвідуваність та ефективність батьківських зборів; запропоновано нестандартні форми і методи їх проведення; представлено статистичний аналіз готовності та участі батького і педагогічного колективів, інших учасників освітнього процесу в ефективній комунікації, організації співпраці та державно-громадської партнерської взаємодіїі з використанням різноманітних форм і способів і на різних рівнях.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Олег Топузов — 2024-12-31

У статті висвітлені сучасні можливості забезпечення якості загальної середньої освіти. Проаналізовано нові інструменти оцінювання якості освіти, зокрема, внутрішня система забезпечення якості освіти, інституційний аудит, громадська акредитація, сертифікація педагогічних працівників, моніторинг якості освіти. Констатовано, що в Україні основними складовими, які регламентують цей процес на рівні забезпечення якості в діяльності органів управління та установ, є процедури забезпечення якості власної діяльності через наявність необхідних ресурсів; зовнішній незалежний аудит діяльності (процесів і процедур) відповідних органів і установ; на рівні зовнішнього забезпечення якості освіти – це інструменти, процедури та заходи забезпечення і підвищення якості освіти, зокрема: стандартизація; ліцензування освітньої діяльності; акредитація освітніх програм; інституційна акредитація; громадська акредитація закладів освіти; зовнішнє не- залежне оцінювання результатів навчання; інституційний аудит; моніторинг якості освіти; атестація педагогічних працівників; сертифікація педагогічних працівників; громадський нагляд, незалежні установи оцінювання та забезпечення якості освіти. На рівні закладів освіти (внутрішня система забезпечення якості) – це наявність у закладах освіти стратегії та процедури забезпечення якості освіти; обов’язковість системи та механізмів забезпечення академічної доброчесності; критерії, правила і процедури оцінювання здобувачів освіти (оприлюднені); критерії, правила і процедури оцінювання педагогічної (науково-педагогічної) діяльності педагогічних та науково-педагогічних працівників (оприлюднені); критерії, правила і процедури оцінювання управлінської діяльності керівних працівників закладу освіти (оприлюднені); наявності необхідних ресурсів для організації освітнього процесу, у тому числі для самостійної роботи здобувачів освіти; наявності інформаційних систем для ефективного управління закладом освіти; створення в закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування.

ТЕХНОЛОГІЯ ВИКОРИСТАННЯ МОВЛЕННЄВИХ СИТУАЦІЙ ЯК ЗАСОБІВ КОМПЕТЕНТНІСНО ОРІЄНТОВАНОГО НАВЧАННЯ ІНШОМОВНОГО СПІЛКУВАННЯ УЧНІВ 7‒8 КЛАСІВ ЗАКЛАДІВ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

Михайло Яковчук — 2024-12-31

У статті обґрунтовано методичні засади продукування мовленнєвих ситуацій у процесі компетентнісного навчання німецької мови учнів 7‒8 класів. Визначено зміст мовленнєвих ситуацій як засобів формування компетентностей відповідно до тематики спілкування учнів 7 класів та змісту модельних навчальних програм. З’ясовано, що мовленнєві ситуації здатні забезпечувати оволодіння учнями не тільки тематичним мовним матеріалом у межах запропонованих ситуаційних завдань, але й сприяти засвоєнню механізмів мовленнєвої взаємодії та особливостей відповідної комунікативної поведінки під час породження мовленнєвих висловлень відповідно до змісту компетентностей, на формування яких спрямовується навчальна діяльність. Окреслено і схарактеризовано методичні функції мовленнєвих ситуацій як важливих засобів формування міжкультурної іншомовної комунікативної компетентності. Визначено та обґрунтовано технологію компетентнісно орієнтованого навчання іншомовного спілкування учнів закладів загальної середньої освіти засобами мовленнєвих ситуацій, окреслено етапи та запропоновано систему комунікативних дій, що мають виконувати учні у процесі її реалізації. Основні концепти проведеного дослідження були апробовані автором у власній педагогічній діяльності.